Документы, авибилеты, туризм, страхование

Итак, маршрут согласован, цена приемлемая - платим деньги, покупаем билет. Что собой "технически" представляет международный билет понять довольно легко . А вот "юридический" и "правовой" аспект данного договора на перевозку вещь достаточно сложная и, вместе с тем, очень важная. Судите сами:

На эти и многие другие вопросы читатель найдет однозначный ответ ниже. Особое внимание следует обратить на статью XIV "Административные формальности" и комментарии к ней, поскольку, именно в этой области отношений перевозчика и пассажира происходят самые "масштабные" конфликты.

Нижеследующий текст представляет собой выдержки из "Общих условий перевозок пассажиров и багажа" ИАТА (Международная Ассоциация Авиаперевозчиков). Под терминов "конвенция" подразумевается "Варшавская конвенция" от 1929 года (изменена Протоколом, подписанным в Гааге в 1955 году).

Чикагская Конвенция вступила в силу в апреле 1947 года, когда 30 государств из 52 членов Чикагской Конференции ратифицировали это соглашение и прислали документы в США, где хранятся ратифицированные документы всех стран - членов ИКАО. В Чикагскую Конвенцию входят:

ИКАО принимает большое количество юридических актов, унифицирующих правила полетов, требования к авиационному персоналу, нормам летной годности воздушных судов. Эти документы содержат различные правила и имеют соответствующие названия: "Стандарты", "Рекомендуемая практика", "Процедуры".

Стандарт - любое требование к физическим характеристикам, конфигурации, материальной части, летным характеристикам, персоналу и правилам, единообразное применение которого признано необходимым для обеспечения безопасности и регулярности международного воздушного движения, а его соблюдение - обязательным для всех государств - членов ИКАО.

Рекомендуемая практика - те же требования, что и в понятие "Стандарт", но их единообразное применение признано желательным и к соблюдению которых будут стремиться государства - члены ИКАО.

Любое положение принимающее статус Стандарта или Рекомендуемой практики (Рекомендации) после утверждения его советом ИКАО. государства - члены ИКАО имеют право не принять тот или иной статус, но при этом они обязаны уведомить об этом Совет ИКАО в месячный срок.

Внедрение Стандартов и Рекомендаций - трудоемко и дорогостояще. Для упрощения решения этой задачи международные Стандарты и Рекомендации оформляются в виде Приложений к Чикагской конвенции (аннексов - от английского слова Annex).

В настоящие время существует 18 приложений к Чикагской Конвенции:

Про внесення змін до Закону України "Про туризм"

I. Внести зміни до Закону України "Про туризм" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 31, ст. 241; 2001 р., № 32, ст. 172), виклавши його в такій редакції:

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування;

турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;

туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);

супутні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

характерні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

просування туристичного продукту - комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту чи туристичних послуг (організація рекламно-ознайомлювальних подорожей, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо);

місце продажу (реалізації) туристичних послуг - країна, в якій зареєстровано відповідний суб'єкт господарювання, що реалізує туристичний продукт;

місце надання туристичних послуг - країна, на території якої безпосередньо надаються туристичні послуги.

Законодавство України про туризм складається з Конституції України, цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним та Господарським кодексами України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.

Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.

Класифікація та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони, порядок використання з обліком гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України, заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону.

Унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, рівнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами.

Під час містобудівного планування, проектування, розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів містобудування на територіях рекреаційних зон відповідні органи виконавчої влади, власники об'єктів містобудування повинні передбачати максимальну інтеграцію споруджуваних об'єктів до місцевого соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища.

Стаття 4. Організаційні форми та види туризму

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.

До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм – подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму:

Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.

Стаття 5. Учасники відносин, що виникають при здійсненні
туристичної діяльності

Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:

туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність;

інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;

гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування;

фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.

Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 6. Основні способи та цілі державного регулювання
в галузі туризму. Основні пріоритетні напрями
державної політики в галузі туризму

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури і створює умови для туристичної діяльності.

Реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:

визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;

визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;

спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;

нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);

ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;

встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;

визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;

участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.

Державне регулювання в галузі туризму здійснюється іншими способами, визначеними законом.

Основними цілями державного регулювання в галузі туризму є:

забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Основними пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму є:

удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;

забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;

розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму;

розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;

забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб.

Стаття 7. Органи, що здійснюють регулювання в галузі туризму

Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції.

Стаття 8. Повноваження Верховної Ради України, Верховної
Ради Автономної Республіки Крим та органів
місцевого самоврядування в галузі туризму

1. До виключних повноважень Верховної Ради України в галузі туризму належать:

визначення основних напрямів державної політики в галузі туризму;

визначення правових засад регулювання відносин у галузі туризму, їх удосконалення та адаптація із загальновизнаними нормами міжнародного права;

визначення в законі про Державний бюджет України обсягу фінансового забезпечення туристичної галузі.

Верховна Рада України відповідно до Конституції України може брати до свого розгляду й інші питання, що стосуються туризму.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради відповідно до їх повноважень:

затверджують регіональні програми розвитку туризму, що фінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів;

визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансового забезпечення регіональних програм розвитку туризму;

контролюють фінансування регіональних програм розвитку туризму за кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.

2. Верховна Рада Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції та законів України здійснює інше нормативне регулювання з питань туризму, історико-культурних заповідників, музеїв, інших закладів культури, вирішує питання щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму тощо.

3. Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради відповідно до їх повноважень:

затверджують місцеві програми розвитку туризму;

визначають кошти місцевих бюджетів для фінансового забезпечення місцевих програм розвитку туризму;

доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих програм розвитку туризму за рахунок коштів місцевого бюджету;

вживають заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання туристичних послуг.

Стаття 9. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі
туризму

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України:

здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму;

розробляє та затверджує програми розвитку туризму в Україні і фінансує їх виконання відповідно до бюджетного законодавства;

приймає нормативно-правові акти, що регулюють відносини в галузі туристичної діяльності;

забезпечує раціональне використання туристичних ресурсів і вжиття заходів для їх збереження;

сприяє розвитку туристичної індустрії та створенню ефективної туристичної інфраструктури;

вживає заходів щодо забезпечення безпеки туристів, захисту їх прав, інтересів і власності;

організовує та забезпечує реалізацію державної інвестиційної політики в галузі туристичної діяльності;

готує та подає на розгляд Верховної Ради України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки проектів і програм з розвитку туризму;

інформує Верховну Раду України про виконання програми розвитку туризму в Україні;

визначає порядок організації рятувальних команд і порядок вжиття рятувальних заходів;

створює державну систему наукового забезпечення в галузі туристичної діяльності;

здійснює міжнародне співробітництво в галузі туризму;

вирішує інші питання, віднесені Конституцією та законами України до його повноважень.

Стаття 10. Повноваження центральних органів виконавчої
влади в галузі туризму

1. Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму:

організує та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму, виконання цього Закону та інших нормативно-правових актів;

бере участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у галузі туризму, у межах своєї компетенції розробляє і затверджує нормативно-правові акти, узагальнює практику застосування законодавства в галузі туризму, курортно-рекреаційної сфери, вносить пропозиції щодо його удосконалення;

забезпечує реалізацію програм розвитку туризму в Україні;

організує облік туристичних ресурсів України, забезпечує їх раціональне використання та охорону;

бере участь у розробці стандартів, діяльності з метрології та сертифікації, у проведенні робіт з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;

організує здійснення контролю за якістю наданих туристичних послуг;

реалізує державну інвестиційну політику в галузі туризму та курортно-рекреаційній сфері;

бере участь у розробці програм облаштування транспортних магістралей об'єктами туристичної інфраструктури;

бере участь у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів, визначенні пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі туризму та проведенні науково-дослідних робіт у цій галузі;

проводить дослідження туристичного ринку, готує і поширює інформацію про Україну і її туристичні можливості на міжнародному туристичному ринку та всередині держави;

у межах своєї компетенції розробляє, укладає і виконує міжнародні договори в галузі туристичної діяльності, представляє країну у міжнародних туристських організаціях і на міжнародних заходах щодо туризму;

вживає заходів щодо розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

сприяє координації діяльності органів виконавчої влади, суб'єктів підприємницької діяльності, їх об'єднань, що здійснюють діяльність у галузі туризму;

надає суб'єктам туристичної діяльності методичну, консультативну та іншу допомогу;

пропонує для спільного використання юридичними особами та громадянами-підприємцями, які надають туристичні послуги, знаки для товарів і послуг;

поширює соціальну рекламу в галузі туризму;

для забезпечення реалізації своїх повноважень, узгодження та врахування інтересів суб'єктів туристичної діяльності утворює координаційно-дорадчий орган.

2. Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:

забезпечують реалізацію державної політики в галузі туризму;

здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі туризму;

беруть участь у створенні організаційно-правових та економічних механізмів реалізації державної політики в галузі туризму.

Стаття 11. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки
Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих
органів місцевого самоврядування в галузі туризму

1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень:

здійснюють виконавчі та організаційно-розпорядчі функції щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;

розробляють проекти регіональних програм розвитку туризму і подають їх для затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам;

вживають заходів щодо виконання регіональних програм розвитку туризму;

сприяють туристичній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної туристичної інфраструктури;

розробляють і впроваджують заходи для захисту місцевих туристичних ресурсів;

видають дозволи на право здійснення туристичного супроводу;

аналізують ринок туристичних послуг у межах адміністративно-територіальних одиниць, представляють центральному органу виконавчої влади в галузі туризму необхідні відомості про розвиток туризму в адміністративно-територіальних одиницях;

здійснюють соціальну рекламу туристичних ресурсів, утворюють відповідні інформаційні центри;

беруть участь у підготовці, перепідготовці і підвищенні кваліфікації кадрів у галузі туристичної діяльності, що фінансуються за рахунок коштів місцевого бюджету;

надають суб'єктам туристичної діяльності методичну і консультативну допомогу щодо організації їх діяльності;

залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, до розв'язання проблем розвитку туризму в регіонах;

подають центральному органу виконавчої влади в галузі туризму пропозиції стосовно включення заходів з регіональних програм розвитку туризму до відповідних програм;

вносять у встановленому порядку до центрального органу виконавчої влади в галузі туризму пропозиції про анулювання відповідної ліцензії;

здійснюють іншу діяльність у галузі туризму відповідно до законодавства.

2. Виконавчі органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень:

розробляють проекти місцевих програм розвитку туризму і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам;

вживають заходів щодо виконання місцевих програм розвитку туризму;

залучають на договірних засадах підприємства, установи і організації, розташовані на відповідній території, до розв'язання проблем розвитку місцевого туризму та підтримки туристичних ресурсів;

організують проведення інвентаризації туристичних ресурсів місцевого значення;

сприяють охороні і збереженню туристичних ресурсів;

залучають місцеве населення до туристичної діяльності, створюючи нові робочі місця;

сприяють розвитку на відповідній території різних видів туризму.

Стаття 12. Програми розвитку туризму в Україні

Для забезпечення охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, раціонального використання, забезпечення безпеки туризму, конституційних прав громадян на відпочинок та інших прав громадян, патріотичного виховання органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень затверджуються державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму.

Програми розвитку туризму затверджуються з метою реалізації довгострокових пріоритетів країни в галузі туризму і становлять комплекс взаємопов'язаних правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян, розвиток туристичної галузі.

Державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму повинні передбачати заходи щодо забезпечення безпеки в галузі туризму.

Порядок формування, фінансування і реалізації регіональних та місцевих програм розвитку туризму визначається законом.

Безпека в галузі туризму - сукупність факторів, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень вживають заходів, спрямованих на:

забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами;

забезпечення особистої безпеки туристів, збереженість їх майна, незавдання шкоди довкіллю;

інформування суб'єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування;

надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації;

забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безперешкодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв'язку;

заборонення використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян;

охорону туристичних ресурсів України, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;

забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо.

З метою забезпечення безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності, здійснюючи відповідний вид діяльності, зобов'язані:

інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов'язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо);

створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо;

забезпечувати спеціальні вимоги безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком (автомобільний, гірський, лижний, велосипедний, водний, мотоциклетний, пішохідний туризм, спелеотуризм тощо);

забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, спеціальним спорядженням та інвентарем;

забезпечувати навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм, попередження нещасних випадків та надання першої медичної допомоги;

забезпечувати надання оперативної допомоги особам, які постраждали під час подорожі, транспортування потерпілих;

оперативно інформувати органи місцевої влади та відповідальних осіб про надзвичайні ситуації, в яких опинилися туристи, подавати відомості про зниклих осіб.

Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов'язані забезпечувати виконання вимог щодо охорони довкілля та охорони культурної спадщини, а також вживати заходів щодо забезпечення мінімізації або припинення шкідливого впливу на довкілля і соціально-культурне середовище та компенсувати завдані їм при цьому збитки.

Надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації в межах території України, здійснюється спеціалізованими державними, комунальними та приватними службами, а також рятувальними командами, що утворюються відповідно до законодавства.

Організація рятувальних команд і порядок здійснення рятувальних заходів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів України.

Стаття 14. Захист інтересів українських туристів
за межами України

Держава гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон.

У разі виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів щодо захисту інтересів українських туристів за межами України, у тому числі заходів для їх евакуації з країни тимчасового перебування.

Стаття 15. Фінансове забезпечення відповідальності
туроператора та турагента

З метою забезпечення прав та законних інтересів громадян - споживачів туристичних послуг туроператор та турагент зобов'язані здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами.

Туроператор для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, які пов'язані з необхідністю покриття витрат туриста з його повернення в місце постійного проживання (перебування), відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку.

Турагент для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, та які пов'язані з необхідністю відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20 000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10 000 євро. Мінімальний розмір фінансового забезпечення турагента має становити суму, еквівалентну не менше ніж 2 000 євро.

Будь-які суми, надання яких гарантується фінансовим забезпеченням цивільної відповідальності туроператора, використовуються виключно для задоволення вимог, що висуваються на підставі та за наявності обставин, зазначених у цій статті.

Відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора (турагента) чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, здійснюється відповідною кредитною установою на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслуговування (ваучера) та документів, що підтверджують невиконання туроператором (турагентом) договірних зобов'язань.

Стаття 16. Страхування туристів при здійсненні туристичних
поїздок

Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов'язковим і забезпечується суб'єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками. Туристи вправі самостійно укладати договори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов'язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.

Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

Інформація про умови обов'язкового страхування має бути доведена до відома туриста до укладення договору на туристичне обслуговування.

Обов'язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування здійснюється один раз на весь період туристичної подорожі.

За вимогою туриста туроператор чи турагент забезпечують страхування інших ризиків, пов'язаних із здійсненням подорожі.

За бажанням туриста з ним може бути укладено угоду про страхування для покриття витрат, пов'язаних з анулюванням договору на туристичне обслуговування з ініціативи туриста, або угоду про страхування для покриття витрат, пов'язаних з передчасним поверненням до місця постійного проживання при настанні нещасного випадку або хвороби.

Компенсація шкоди, заподіяної життю чи здоров'ю туриста або його майну, проводиться у встановленому порядку.

Стаття 17. Ліцензування туристичної діяльності

З метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та турагентської діяльності.

Суб'єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність без отримання ліцензії на турагентську діяльність.

Загальний розмір частки туроператора в статутних фондах інших туроператорів України не може перевищувати 20 відсотків їх статутних фондів.

Суб'єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слова "туроператор" і "турагент" без отримання ним ліцензії на здійснення відповідно туроператорської чи турагентської діяльності.

Не може бути видана ліцензія на туроператорську чи турагентську діяльність суб'єкту підприємницької діяльності із назвою, тотожною назві іншого суб'єкта підприємницької діяльності, якому ліцензія видана раніше і інформація про нього внесена до відповідного реєстру.

Стаття 18. Сертифікація і стандартизація у сфері туристичної
діяльності

Державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована на:

захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров'я громадян, охорони майна та довкілля;

класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;

підвищення якості товарів, робіт, послуг відповідно до потреб споживачів;

забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

взаємозамінність та сумісність товарів, робіт, послуг, їх уніфікацію;

створення нормативної бази функціонування систем стандартизації і сертифікації товарів, робіт, послуг.

Сертифікація товарів, робіт, послуг у сфері туристичної діяльності здійснюється з метою:

запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров'я людей, майна і довкілля;

сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;

забезпечення дотримання обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

гармонізації стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами і правилами, що стосуються вимог до об'єктів відвідування і туристичних послуг, взаємодії туроператорів, використання обмежених туристичних ресурсів, якості і видів туристичних послуг.

Перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації стосовно безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їх майна та охорони довкілля, порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Підтвердження відповідності туристичних послуг здійснюється в установленому порядку.

Стаття 19. Встановлення категорій об'єктів туристичної
інфраструктури

З метою підвищення рівня туристичного обслуговування, сприяння споживачам у свідомому виборі туристичних послуг, забезпечення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг, забезпечення захисту прав і законних інтересів, життя, здоров'я та майна громадян, підвищення рівня екологічної безпеки об'єктам туристичної інфраструктури присвоюються категорії якості та рівня обслуговування.

Встановлення об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо) відповідної категорії здійснюється за заявою його власника.

Види категорій об'єктів туристичної інфраструктури, порядок їх встановлення та зміни визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Договір на туристичне обслуговування

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону. Договір на туристичне обслуговування може укладатися шляхом видачі ваучера.

До укладення договору на туристичне обслуговування споживачу туристичного продукту має бути надана інформація про:

1) основні вимоги пропонованих до оформлення виїзних/в'їзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в'їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), у тому числі інформацію щодо термінів їх оформлення;

2) медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні недоліки) і віку туристів для участі в поїздці;

3) туроператора (турагента), його місцезнаходження і поштові реквізити, наявність ліцензії на здійснення туристичної діяльності, сертифікатів відповідності та іншу інформацію відповідно до законодавства про захист прав споживачів;

4) розмір фінансового забезпечення туроператора чи турагента на випадок його неплатоспроможності чи неспроможності (банкрутства) та кредитну установу, яка надала таке забезпечення.

До початку надання туристичних послуг споживачу за його вимогою повинна бути надана інформація:

про загальні умови типового (публічного) договору на надання туристичних послуг (за його наявності);

характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, у тому числі їх вид і категорія, терміни стикувань (сполучення) рейсів, а також інша обов'язкова інформація, передбачена кодексами і правилами перевезень (якщо перевезення входить до складу туристичного обслуговування);

характеристика готелів, інших місць розміщення туристів, у тому числі їх місце розташування, класифікація за законодавством країни (місця) тимчасового перебування, відомості про підтвердження відповідності послуг готелю встановленим вимогам, відомості про правила тимчасового проживання, строки і порядок оплати готельного обслуговування, а також інша обов'язкова інформація, передбачена цим Законом, іншими нормативно-правовими актами (якщо готельне обслуговування входить до складу послуг з туристичного обслуговування);

про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього природного середовища, санітарну та епідеміологічну обстановку;

про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування та перебування там;

про види і способи забезпечення харчування під час туристичної поїздки;

про види та тематику екскурсійного обслуговування, порядок зустрічей і проводів, супроводу туристів;

про дату і час початку та закінчення туристичного обслуговування, його тривалість;

відомості про мінімальну кількість туристів у групі, терміни інформування туриста про те, що туристична поїздка не відбудеться через недобір групи;

відомості про страхову організацію, що здійснює страхування ризиків, пов'язаних з наданням туристичного обслуговування, розмір страхових відшкодувань, порядок і умови їх виплати;

про ціну туристичного обслуговування і порядок здійснення оплати;

про місце перебування організації (організацій), уповноваженої туроператором на прийняття претензій туристів, а також про адреси і телефони українських дипломатичних установ у країні тимчасового перебування або місцевих служб, до яких можна звернутися у разі виникнення труднощів під час туристичної поїздки.

Кожна із сторін договору може вимагати внесення змін або розірвання договору у зв'язку з істотними змінами обставин, з яких вони виходили при укладенні договору.

1) погіршення умов подорожі, зміна термінів подорожі;

2) непередбачене збільшення транспортних тарифів;

3) введення нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов'язкових платежів;

Турист вправі відмовитися від виконання договору до початку подорожі за умови оплати туроператору або турагенту фактично понесених ними витрат за послуги, надані до цього повідомлення.

Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини туриста.

Якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів.

Зміна ціни туристичного продукту, погодженої сторонами, можлива лише у випадках, передбачених договором, і тільки при істотній зміні обставин, передбачених частиною сьомою цієї статті, але не пізніше ніж за 10 днів до початку туристичної подорожі у випадку, якщо її тривалість становить більше ніж 10 днів, за 5 днів до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить від 2 до 10 днів, за 48 годин до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить один день. При цьому збільшення ціни туристичного продукту не може перевищувати 5 відсотків його первісної ціни. У разі перевищення ціни туристичного продукту більше ніж 5 відсотків первісної ціни турист має право відмовитися від виконання договору, а туроператор (турагент) зобов'язаний повернути йому всі раніше сплачені кошти.

Туроператор (турагент) може в договорі з туристом обмежити свою відповідальність розміром подвійної плати вартості туристичного продукту (туристичних послуг), якщо туроператор (турагент) несе перед туристом одноособову відповідальність за шкоду, що виникла внаслідок дій (бездіяльності) одного з виконавців послуг, обумовлених договором.

Права й обов'язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну туриста, визначається відповідно до цивільного законодавства, якщо договором на туристичне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність туроператора.

Стаття 21. Договір на екскурсійне обслуговування

За договором на екскурсійне обслуговування одна сторона (суб'єкт, що здійснює туристичну діяльність) за встановлену договором плату зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (екскурсанта) обслуговування, істотною частиною якого є послуги екскурсовода (гіда-перекладача) загальною тривалістю не більше 24 годин, які не включають у себе послуги з розміщення.

Договір на екскурсійне обслуговування укладається за правилами, визначеними цивільним законодавством, у тому числі шляхом видачі ваучера.

Загальні положення про договір на надання послуг застосовуються до договору на екскурсійне обслуговування, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Особа, яка надає екскурсійні послуги, зобов'язана до укладення договору на екскурсійне обслуговування надати екскурсанту необхідну і достовірну інформацію щодо екскурсійного обслуговування, його видів і особливостей, кваліфікації екскурсовода, про порядок і строки оплати екскурсійних послуг, а також надати екскурсанту на його прохання іншу інформацію з питань екскурсійного обслуговування.

Відповідальність сторін за невиконання, неналежне виконання зобов'язань відповідно до договору на екскурсійне обслуговування, порядок припинення договору на екскурсійне обслуговування визначаються відповідно до цивільного законодавства та законодавства з питань захисту прав споживачів.

Стаття 22. Договір на готельне обслуговування

За договором на готельне обслуговування одна сторона (готель або інший суб'єкт, що надає послуги з розміщення) зобов'язується за дорученням іншої сторони (проживаючого) надати послуги по тимчасовому проживанню (ночівлі) у спеціально обладнаному жилому приміщенні (номері), виконати або організувати виконання інших визначених договором на готельне обслуговування послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням, а проживаючий зобов'язується сплатити за ці послуги встановлену плату.

До послуг, пов'язаних з тимчасовим розміщенням, належать послуги з обслуговування жилого приміщення (номера), харчування (ресторанного обслуговування), із збереження майна і багажу проживаючого, а також інші послуги, надані залежно від категорії готелю.

До відносин за договором на готельне обслуговування застосовуються норми цивільного законодавства, цей Закон, законодавство з питань захисту прав споживачів та інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них. Цей Закон застосовується при наданні готельного обслуговування в мотелях, будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, а також інших місцях, призначених для розміщення громадян.

Готель або інший суб'єкт, що надає послуги з розміщення, зобов'язаний до укладення договору надати необхідну і достовірну інформацію про послуги з готельного обслуговування, їх види і особливості, про порядок і терміни оплати послуг готелю та надати проживаючому на його прохання інші пов'язані із договором і відповідним готельним обслуговуванням відомості, а також іншу інформацію, передбачену законодавством про захист прав споживачів.

Договір на готельне обслуговування укладається як шляхом укладення письмового договору, так і шляхом прийняття готелем заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного чи іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити особу, від якої надходить заявка. У разі прийняття заявки договір на готельне обслуговування вважається укладеним з моменту отримання підтвердження готелю про прийняття замовлення та вказівки можливого початку надання готельного обслуговування з визначеного часу.

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю чи майну проживаючого, визначається відповідно до цивільного законодавства, якщо договором на готельне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність готелю.

Права й обов'язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором (турагентом) та готелем чи іншим суб'єктом, що надає послуги з розміщення, визначаються загальними положеннями про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними та цим Законом.

Ваучер - форма письмового договору на туристичне або на екскурсійне обслуговування, яка може використовуватися відповідно до цього Закону.

У договорі на туристичне обслуговування, укладеному шляхом видачі ваучера, мають міститися такі дані:

найменування та місцезнаходження суб'єкта туристичної діяльності, номер ліцензії (дозволу) на відповідний вид діяльності, юридична адреса;

прізвище, ім'я (по батькові) туриста (при груповій поїздці прізвища, імена (по батькові) членів групи);

строки надання і види туристичних послуг, їх загальна вартість;

назва, адреса та номер телефону об'єкта розміщення, його тип та категорія, режим харчування;

розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора (турагента) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування;

інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи тощо;

Порядок оформлення ваучера та його використання затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Стаття 24. Права та обов'язки суб'єктів туристичної діяльності

Суб'єкти туристичної діяльності мають право:

виробляти і реалізовувати туристичні послуги згідно із законодавством;

вносити пропозиції щодо охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, порядку використання;

вносити пропозиції щодо вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахівців у галузі туризму;

на встановлення об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо), власниками яких вони є, відповідної категорії;

на отримання в установленому порядку інформації, необхідної для здійснення їх діяльності, в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

брати в установленому порядку участь у розробці програм розвитку туризму та курортно-рекреаційної сфери;

визначати та оприлюднювати шляхом опублікування загальні умови типового (публічного) договору на надання туристичних послуг;

визначати мінімальну кількість туристів (екскурсантів) у групі;

на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб чи заподіяних суб'єктами туристичної діяльності.

Суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані:

проводити діяльність у галузі туризму, яка підлягає ліцензуванню, лише за наявності ліцензій;

надавати туристичні послуги, що підлягають обов'язковій сертифікації, після проведення такої сертифікації в установленому порядку;

залучати до надання туристичних послуг осіб, які відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам, а у випадках, визначених цим Законом, також мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу;

надавати туристам необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги, права, обов'язки та правила поведінки туристів (екскурсантів), умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила візового митного режиму, перетинання державного кордону та іншу інформацію, передбачену цим Законом;

надавати туристичні послуги в обсягах та в терміни, обумовлені договором;

виконувати вимоги закону щодо забезпечення безпеки туристів, охорони туристичних ресурсів України та довкілля;

вести облікову та іншу визначену законодавством документацію, надавати в установленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність;

відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані туристам (екскурсантам), іншим особам та довкіллю.

Стаття 25. Права та обов'язки туристів і екскурсантів

реалізацію закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб, захист і повагу людської гідності;

необхідну і достовірну інформацію про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього середовища;

інформацію про наявність ліцензії y суб'єкта, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі туризму, дозволів, сертифікатів, інших документів, наявність яких передбачена законодавством;

отримання обов'язкової інформації, що передує укладенню договору;

отримання туристичних послуг, передбачених договором;

особисту безпеку, захист життя, здоров'я, прав споживача, а також майна;

відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору;

сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України також і за її межами;

не порушувати права та законні інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування;

виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила;

поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування;

зберігати довкілля, дбайливо ставитися до об'єктів природи та культурної спадщини в країні (місці) тимчасового перебування;

дотримуватися умов і правил, передбачених договором про надання туристичних послуг;

надавати персональну інформацію в обсязі, необхідному для реалізації туристичного продукту;

дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки;

відшкодовувати збитки, завдані їх неправомірними діями.

Виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством України та законодавством країни тимчасового перебування.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ ТА НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТУРИЗМУ. ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА НЕПРИБУТКОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 26. Професійна підготовка фахівців у галузі туризму

Професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів у галузі туризму здійснюються державними, комунальними та приватними навчальними закладами в порядку, визначеному законодавством.

Підготовка окремих категорій фахівців туристичного супроводу (гідів-перекладачів, екскурсоводів, спортивних інструкторів, провідників тощо), які не потребують здобуття громадянами професійно-технічної або вищої освіти із здобуттям кваліфікації за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем, може здійснюватися у встановленому порядку юридичними чи фізичними особами.

Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці навчальних планів і програм навчання фахівців у галузі туризму, їх професійній підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації, затверджує перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу.

Стаття 27. Наукові дослідження розвитку туризму

Наукові дослідження розвитку туризму проводяться з метою:

наукового забезпечення державної політики в галузі туризму, прогнозування та визначення перспектив його розвитку;

встановлення методик класифікації та оцінки туристичних ресурсів, режиму їх охорони, збереження та відновлення, порядку використання;

обліку гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;

розробки пропозицій щодо проектів державних цільових, регіональних та місцевих програм розвитку туризму, а також щодо визначення ліцензійних умов та переліку посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційних вимог щодо них, удосконалення професійної підготовки фахівців у сфері туристичної діяльності тощо.

Визначення пріоритетних напрямів, керівництво та координація наукових досліджень у галузі туризму належать до компетенції наукового центру розвитку туризму.

Положення про науковий центр розвитку туризму затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Стаття 28. Об'єднання суб'єктів туристичної діяльності
та неприбуткові організації в галузі туризму

Учасники відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, - юридичні особи та громадяни, які надають туристичні послуги, залежно від мети можуть утворювати об'єднання підприємств, що є юридичними особами чи без створення юридичних осіб, або вступати в такі об'єднання в порядку, визначеному Господарським кодексом України та іншими законами.

З метою реалізації та захисту своїх прав і законних інтересів у галузі туризму суб'єкти туристичної діяльності можуть створювати неприбуткові організації у сфері туристичної діяльності в порядку, визначеному Цивільним кодексом України або Законом України "Про об'єднання громадян" чи іншими законами.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства з метою реалізації та захисту прав і законних інтересів можуть об'єднуватися в громадські організації туристичної спрямованості.

Неприбуткові організації в галузі туризму можуть спрямовувати свою діяльність на:

формування і поширення інформації про туристичні ресурси України;

підготовку пропозицій щодо розвитку туризму, курортно-рекреаційної сфери, охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, порядку використання;

популяризацію туризму і сприяння його розвиткові;

розробку власних стандартів туристичного, готельного, екскурсійного та іншого обслуговування, схвалення кодексів усталеної практики та правил професійної етики;

впровадження власних систем контролю якості здійснення туристичної діяльності;

пропонування для спільного використання юридичними особами та громадянами-підприємцями, що надають туристичні послуги, знаків для товарів і послуг;

вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахівців у галузі туризму;

реалізацію та захист спільних прав і інтересів учасників туристичної діяльності;

вирішення інших завдань, що не суперечать законодавству України.

Громадські організації туристичної спрямованості можуть відповідно до закону представляти інтереси громадян – споживачів туристичних послуг.

КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ТУРИЗМ

Стаття 29. Органи, уповноважені на здійснення контролю
за діяльністю в галузі туризму

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи у випадках і в порядку, визначених законом, здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства з питань туристичної діяльності, проводять перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг, додержання ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності та відповідно до закону накладають стягнення і вживають інших заходів за порушення законодавства в галузі туризму.

Стаття 30. Відповідальність за порушення законодавства в галузі
туризму

Порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Порушеннями законодавства в галузі туризму є:

здійснення туристичної діяльності без отримання відповідного дозволу (ліцензії) або недодержання ліцензійних умов з надання туристичних послуг;

залучення до надання туристичних послуг осіб, які не відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам та не мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу у випадках, визначених цим Законом;

надання туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, без проведення такої сертифікації в установленому порядку;

ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності;

порушення вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму;

незаконне використання категорії об'єкта туристичної інфраструктури;

порушення умов договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг;

невиконання розпоряджень уповноважених органів та осіб про усунення порушень ліцензійних умов;

порушення правил щодо охорони чи використання об'єктів туристичної інфраструктури, знищення або пошкодження об'єктів відвідування;

створення перешкод уповноваженій на те законом посадовій чи службовій особі у здійсненні контролю за туристичною діяльністю, у проведенні перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг або додержанні ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності;

незаконне втручання у здійснення туристичної діяльності;

розголошення відомостей, що становлять конфіденційну або іншу охоронювану законом інформацію.

Законами може передбачатися відповідальність і за інші порушення у сфері туристичної діяльності.

Стаття 31. Відповідальність органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, їх посадових і службових
осіб у галузі туристичної діяльності

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи у галузі туристичної діяльності за порушення законодавства несуть відповідальність згідно із законом.

Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом.

Шкода, заподіяна органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами фізичним чи юридичним особам під час виконання ними покладених на них обов'язків, підлягає відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Стаття 32. Цивільно-правова та інші види відповідальності
суб'єктів туристичної діяльності

За неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.

Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Спори майнового характеру між суб'єктами туристичної діяльності та споживачами туристичних послуг вирішуються у встановленому порядку з дотриманням вимог цього Закону.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, встановленому законом, застосовують заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення суб'єктом господарювання правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Стаття 33. Відшкодування шкоди, завданої порушенням
законодавства у галузі туристичної діяльності

Суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Заподіяна туристу моральна (немайнова) шкода, якою порушені його законні права, відшкодовується суб'єктом туристичної діяльності в порядку, встановленому законом.

Суб'єктам туристичної діяльності, яким заподіяна шкода юридичними чи фізичними особами внаслідок порушення ними законодавства в галузі туризму, збитки відшкодовуються відповідно до закону.

Стаття 34. Порядок розгляду спорів з питань надання
туристичних послуг

Спори з питань надання туристичних послуг розглядаються у встановленому законом порядку третейськими судами та судами загальної юрисдикції.

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 35. Міжнародні договори України в галузі туризму.
Участь України в міжнародних туристичних
організаціях

Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України".

Держава сприяє розширенню та зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму на принципах і нормах, розроблених Всесвітньою туристською організацією (BTО).

Органом державної влади, що забезпечує представництво і реалізацію інтересів України в галузі туризму у відносинах з іншими країнами та з міжнародними туристичними організаціями, є центральний орган виконавчої влади в галузі туризму, який у встановленому порядку бере участь в укладенні міжнародних договорів з питань туризму.

Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних організацій відповідно до міжнародно-правових зобов'язань України та статутних документів таких організацій.

Стаття 36. Представництва України в галузі туризму за межами
України

З метою розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку та ефективного використання її туристичних ресурсів окремі повноваження з представництва інтересів України в галузі туризму за межами України покладаються на її торгові представництва.

За поданням центрального органу виконавчої влади в галузі туризму Кабінет Міністрів України може відкривати за межами України туристичні представництва. Порядок створення, діяльності і ліквідації туристичних представництв визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України.

Стаття 37. Особливості здійснення діяльності в Україні
іноземними суб'єктами туристичної діяльності

Юридичні особи, створені за законодавством інших держав, іноземці та особи без громадянства здійснюють туристичну діяльність на території України відповідно до міжнародних договорів України в порядку, визначеному законом.

Іноземні юридичні та фізичні особи можуть здійснювати туроператорську та турагентську діяльність шляхом утворення підприємств за законодавством України та отримання в установленому порядку ліцензій на здійснення відповідної діяльності.

Туристичний супровід, що здійснюється на території України, може надаватися фахівцями туристичного супроводу, громадянами України та особами, які постійно проживають на території України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Посередницька діяльність на території України з укладення договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб'єктами туристичної діяльності не допускається. Така діяльність може здійснюватися лише через туроператорів, створених за законодавством України.

Угоди, укладені з порушенням вимог цієї статті, є недійсними.

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2004 року.

2. До приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Фізичні і юридичні особи, які отримали ліцензії на організацію іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійну діяльність до дня офіційного опублікування цього Закону, до 1 квітня 2004 року можуть безкоштовно на термін дії ліцензії старого зразка отримати ліцензію на провадження туроператорської чи турагентської діяльності за умови виконання вимог цього Закону та Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

4. Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

5. Пункт 50 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст. 299; 2001 р., № 22, ст. 105) викласти в такій редакції:

"50) туроператорська та турагентська діяльність".

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 30, ст.379 )

редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності

Законом про Державний бюджет України на 2000 рік

Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і

послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і

надавачами послуг різних форм власності, встановлює права

споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи

реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для

життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного

середовища при звичайних умовах використання, зберігання,

транспортування, виготовлення і утилізації продукції;

2) введення продукції в обіг - дії суб'єкта господарювання,

спрямовані на виготовлення або ввезення на митну територію України

продукції з подальшою самостійною або опосередкованою реалізацією

3) виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи

4) виробник - суб'єкт господарювання, який: виробляє товар

або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення

такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на

упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються

споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший

елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або

5) гарантійний строк - строк, протягом якого виробник

(продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе

зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни

відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг;

6) офісне приміщення - будь-яке приміщення (будівля тощо), в

якому знаходиться суб'єкт господарювання або його філія, або його

7) договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і

продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за

яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного

правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком,

квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий

8) договір, укладений на відстані, - договір, укладений

продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів

9) договір, укладений поза торговельними або офісними

приміщеннями, - договір, укладений із споживачем особисто в місці,

іншому ніж торговельні або офісні приміщення продавця;

10) електронне повідомлення - інформація, надана споживачу

через телекомунікаційні мережі, яка може бути у будь-який спосіб

відтворена або збережена споживачем в електронному вигляді;

11) засоби дистанційного зв'язку - телекомунікаційні мережі,

поштовий зв'язок, телебачення, інформаційні мережі, зокрема

Інтернет, які можуть використовуватися для укладення договорів на

12) істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи

недопустимим використання товару відповідно до його цільового

призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після

його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин

і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак:

б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних

в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором;

13) належна якість товару, роботи або послуги - властивість

продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії

продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та

14) нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька

діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та

іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну

15) недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам

нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам

договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також

інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем,

16) нормативний документ - цей термін застосовується у

значенні, визначеному Законом України "Про стандартизацію"

17) послуга - діяльність виконавця з надання (передачі)

споживачеві певного визначеного договором матеріального чи

нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним

замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;

18) продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з

договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до

19) продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що

виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення

20) реалізація - діяльність суб'єктів господарювання з

21) робота - діяльність виконавця, результатом якої є

виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним

замовленням споживача для задоволення його особистих потреб;

22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє,

використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для

особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою

діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника;

23) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем

(банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання

24) строк (термін) придатності - строк (термін), визначений

нормативно-правовими актами, нормативними документами, умовами

договору, протягом якого у разі додержання відповідних умов

зберігання та/або експлуатації чи споживання продукції її якісні

показники і показники безпеки повинні відповідати вимогам

нормативно-правових актів, нормативних документів та умовам

25) строк служби - календарний строк використання продукції

за призначенням, починаючи від введення в обіг чи після ремонту,

протягом якого виробник (виконавець) гарантує її безпеку та несе

відповідальність за істотні недоліки, що виникли з його вини;

26) торговельне приміщення - майновий комплекс, який займає

окрему споруду (офісне приміщення) або який розміщено у спеціально

призначеній та обладнаній для торгівлі споруді, де суб'єкт

господарювання здійснює діяльність з реалізації товару;

27) фальсифікована продукція - продукція, виготовлена з

порушенням технології або неправомірним використанням знака для

товарів та послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього

оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої

Стаття 2. Законодавство про захист прав споживачів

1. Законодавство про захист прав споживачів складається з

цього Закону, Цивільного кодексу України ( 435-15 ),

Господарського кодексу України ( 436-15 ) та інших

нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав

1. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого

надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж

передбачені законодавством України про захист прав споживачів,

застосовуються правила міжнародного договору.

1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання

продукції, яка реалізується на території України, для задоволення

2) належну якість продукції та обслуговування;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію

про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її

5) відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи

фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а

також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної

небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках,

6) звернення до суду та інших уповноважених органів державної

7) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання

2. Споживачі також мають інші права, встановлені

1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з

правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником

(продавцем, виконавцем) документації на товар;

2) в разі необхідності роз'яснення умов та правил

використання товару - до початку використання товару звернутися за

роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої

вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх

3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням

та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених

виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;

4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам

використання товару - застосовувати передбачені виробником в

товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною

документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких

правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів

безпеки, встановлених для товарів такого роду.

1. Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає

можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і

кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час

придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і

гарантує придбання або одержання продукції іншими законними

способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для

2. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних

3. Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений

центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів

та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки

Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що

здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші

органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із

Стаття 6. Право споживача на належну якість продукції

1. Продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати

споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію

2. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача

зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну

3. Вимоги до продукції щодо її безпеки для життя, здоров'я і

майна споживачів, а також навколишнього природного середовища

Щодо окремих груп продукції зазначені вимоги встановлюються

законами та іншими нормативно-правовими актами.

На товари, що ввозяться на територію України, повинен бути

передбачений законодавством документ, який підтверджує їх належну

4. Забороняється введення в обіг фальсифікованої продукції.

5. Виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити

використання продукції за призначенням протягом строку її служби,

передбаченого нормативним документом або встановленого ним за

домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку -

Виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити технічне

обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск

і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування

та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин

протягом усього строку її виробництва, а після зняття з

виробництва - протягом строку служби, в разі відсутності такого

6. Реалізація інтересів споживачів у встановленні вимог до

належної якості продукції забезпечується правом участі споживачів

та їх об'єднань у розробленні нормативних документів згідно із

1. Виробник (виконавець) забезпечує належну роботу

(застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих

виробів, протягом гарантійного строку, встановленого

нормативно-правовими актами, нормативними документами чи

Гарантійний строк на комплектуючі вироби повинен бути не

менший, ніж гарантійний строк на основний виріб, якщо інше не

передбачено нормативно-правовими актами, нормативними документами

2. Гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або

на етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до

Гарантійні зобов'язання у будь-якому випадку включають також

будь-які зобов'язання виробника (виконавця) або продавця,

3. Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом

погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна

споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється

строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в

інших документах, що додаються до неї при продажу, і який

Строк придатності обчислюється починаючи від дати

виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших

документах, і визначається або часом, протягом якого товар є

придатним для використання, або датою, до настання якої товар є

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або

зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також

товарів, строк придатності яких минув, забороняється.

На сезонні товари (одяг, хутряні та інші вироби) гарантійний

строк обчислюється з початку відповідного сезону, що

встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4. У разі продажу товарів за зразками, поштою, а також у

випадках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час

передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк

обчислюється починаючи від дня передачі товару споживачеві, а якщо

товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення -

від дня їх здійснення, а якщо день передачі, установки

(підключення) чи складення товару, а також передачі нерухомого

майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача

до укладення договору купівлі-продажу, - від дня укладення

5. Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк

придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю

(виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було

виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва - не

пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві.

6. При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк

збільшується на час перебування продукції в ремонті.

Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся

7. При обміні товару його гарантійний строк обчислюється

8. Гарантійне зобов'язання припиняється на загальних

підставах, передбачених Цивільним кодексом України ( 435-15 ).

9. Гарантійне зобов'язання не припиняється у разі

неможливості виконання такого зобов'язання з причини відсутності

необхідних для його виконання матеріалів, комплектуючих або

Стаття 8. Права споживача у разі придбання ним товару

1. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного

строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку

істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця,

виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за

необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у

строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових

для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на

аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

2. Стосовно непродовольчих товарів, що перебували у

використанні та були реалізовані через роздрібні комісійні

торговельні підприємства, вимоги споживача, зазначені у частині

першій цієї статті, задовольняються за згодою продавця.

Згідно з цією частиною задовольняються вимоги споживача щодо

товарів, гарантійний строк на які не закінчився.

3. Вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті,

пред'являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі

товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за

Споживач має право пред'явити одну з вимог, передбачених

частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу

вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.

Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача задовольняють

також створені власником продавця торговельні підприємства та

філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем

товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі

договору. Функції представників підприємств-виробників виконують

їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети,

або підприємства, які задовольняють зазначені вимоги на підставі

4. Продавець і виробник під час продажу (реалізації) товару

зобов'язані інформувати споживача про підприємства, що

задовольняють вимоги, встановлені частинами першою і третьою цієї

статті. За ненадання такої інформації встановлюється

відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону.

5. Продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги

споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов'язані

прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його

Доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п'ять

кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що задовольняє

вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) та їх

повернення споживачеві здійснюються за рахунок продавця, виробника

(підприємства, що задовольняє вимоги споживача, встановлені

6. За наявності товару вимога споживача про його заміну

підлягає негайному задоволенню, а в разі виникнення потреби в

перевірці якості - протягом чотирнадцяти днів або за домовленістю

У разі відсутності товару вимога споживача про його заміну

підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання

відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу споживача про заміну

товару в установлений строк неможливо, споживач вправі на свій

вибір пред'явити продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх

функції) інші вимоги, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5 частини

7. Під час заміни товару з недоліками на товар аналогічної

марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості, ціна на

який змінилася, перерахунок вартості не провадиться.

Під час заміни товару з недоліками на такий же товар іншої

марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості перерахунок

вартості товару з недоліками у разі підвищення ціни провадиться

виходячи з його вартості на час обміну, а в разі зниження ціни -

При розірванні договору розрахунки із споживачем у разі

підвищення ціни на товар провадяться виходячи з його вартості на

час пред'явлення відповідної вимоги, а в разі зниження ціни -

виходячи з вартості товару на час купівлі. Гроші, сплачені за

товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в

разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в

інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом

8. У разі придбання споживачем продовольчих товарів

неналежної якості продавець зобов'язаний замінити їх на товари

належної якості або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо

недоліки виявлено у межах строку придатності. При цьому розрахунки

із споживачем провадяться в порядку, передбаченому абзацом третім

9. При пред'явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення

недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти

днів з дати його пред'явлення або за згодою сторін в інший строк.

На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з

доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації)

незалежно від моделі. Для цього продавець, виробник (підприємство,

що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї

статті) зобов'язані створювати (мати) обмінний фонд товарів.

Перелік таких товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

За кожний день затримки виконання вимоги про надання товару

аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний

день затримки усунення недоліків понад установлений строк

(чотирнадцять днів) споживачеві виплачується неустойка відповідно

При усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого виробу

або складової частини товару, на які встановлено гарантійні

строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб і складову

частину обчислюється починаючи від дня видачі споживачеві товару

10. Споживач має право пред'явити виробнику (продавцю) вимогу

про безоплатне усунення недоліків товару після закінчення

гарантійного строку. Ця вимога може бути пред'явлена протягом

установленого строку служби, а якщо такий не встановлено -

протягом десяти років, якщо в товарі було виявлено недоліки

(істотні недоліки), допущені з вини виробника. Якщо цю вимогу не

задоволено у строки, передбачені частиною дев'ятою цієї статті,

споживач має право на свій вибір пред'явити виробникові

(продавцеві) інші вимоги, відповідно до частини першої цієї

11. Вимоги споживача розглядаються після пред'явлення

споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які

встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого

документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати

споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що

засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу.

У разі втрати споживачем технічного паспорта чи іншого

документа, що його замінює, їх відновлення здійснюється у порядку,

12. Виробник зобов'язаний відшкодувати всі збитки продавця

(підприємства, що задовольняє вимоги споживача, встановлені

частиною першою цієї статті), який розглядає претензію споживача

Продавець (виробник) товарів зобов'язаний у місячний строк

відшкодувати підприємству, що виконує його функції, збитки, яких

воно зазнало у зв'язку із задоволенням вимог споживача,

13. Вимоги, встановлені частиною першою цієї статті щодо

товарів, виготовлених за межами України, задовольняються за

14. Вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають

задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що

задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї

статті) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення

споживачем правил користування товаром або його зберігання.

Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто

Стаття 9. Права споживача при придбанні товару належної

1. Споживач має право обміняти непродовольчий товар належної

якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо

товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном,

кольором, розміром або з інших причин не може бути ним

Споживач має право на обмін товару належної якості протягом

Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не

використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі

властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ,

виданий споживачеві разом з проданим товаром.

Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) з

підстав, зазначених у цій статті, затверджується Кабінетом

2. Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу,

споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного

асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати

договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого

товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж

надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов'язаний у

день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який

3. При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із

споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його

купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день

розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день

розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не

Стаття 10. Права споживача у разі порушення умов договору про

1. Споживач має право відмовитися від договору про виконання

робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо

виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за

договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у

Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят

відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право

розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що

2. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане

очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з

умовами договору, споживач має право призначити виконавцю

відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання

цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати

відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій

3. У разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій

послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:

1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі

2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої

3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу

і такої ж якості чи повторного виконання роботи;

4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків

виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням

5) реалізації інших прав, що передбачені чинним

законодавством на день укладення відповідного договору.

Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення

недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або

під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення

недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) -

протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором,

чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої

послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку,

встановленого законодавством або договором.

4. За наявності у роботі (послузі) істотних недоліків

споживач має право вимагати розірвання договору та відшкодування

Якщо істотні недоліки було виявлено в роботі (послузі),

виконаній з матеріалу споживача, споживач має право вимагати на

свій вибір або виконання її з такого ж матеріалу виконавця, або

розірвання договору і відшкодування збитків.

Зазначені вимоги можуть бути пред'явлені споживачем протягом

строків, передбачених нормативно-правовими актами та нормативними

документами, умовами договору, а в разі відсутності таких строків

5. У разі коли виконавець не може виконати (прострочує

виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний

день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах)

прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох

відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено

законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не

визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі

трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі

невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного

виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання

6. Виконавець не несе відповідальності за невиконання,

прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання

та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе,

що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії

7. Про відступи від умов договору та інші недоліки в роботі

(послузі), що не могли бути виявлені при звичайному способі її

прийняття, споживач зобов'язаний повідомити виконавцеві не пізніше

8. Виконавець залежно від характеру і специфіки виконаної

роботи (наданої послуги) зобов'язаний видати споживачеві

розрахунковий документ, що засвідчує факт виконання роботи

9. Виконавець зобов'язаний протягом місяця відшкодувати

збитки, що виникли у зв'язку з втратою, псуванням чи пошкодженням

речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт (надання

послуг). Виконавець не звільняється від відповідальності, якщо

рівень його наукових і технічних знань не дав змоги виявити

особливі властивості речі, прийнятої ним від споживача для

Якщо виконання робіт (надання послуг) вимагає використання

додаткових матеріалів, такі матеріали повинні відповідати вимогам

безпеки, встановленим законодавством до таких матеріалів.

10. Виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю,

здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням

речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів,

пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт

(надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних

знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із

11. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) виникає

необхідність у додаткових роботах (послугах), що не були

передбачені умовами договору, виконавець зобов'язаний одержати від

споживача дозвіл на виконання таких робіт (надання послуг).

Будь-які додаткові роботи (послуги), виконані (надані)

виконавцем без згоди споживача, не створюють для споживача

12. Якщо після укладення договору стане очевидним, що роботи

(послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або

інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги

споживача, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це

Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача,

якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було

Споживач має право відмовитися від договору про виконання

робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця у

разі виникнення обставин, передбачених в абзацах першому та

13. Вимоги цієї статті не поширюються на виконання робіт з

Стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у

1. Договір про надання споживчого кредиту укладається між

кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець

надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх

споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах,

встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх

Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження

про можливість надання його під час придбання продукції.

2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту

кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей

між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з

оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат,

пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та

поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів,

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка

и) податковий режим сплати відсотків та про державні

субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від

кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт

господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність,

3. Кредитодавець не має права вимагати від споживача

відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та

не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у

зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого

кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового

стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за

Не є порушенням положень абзацу другого цієї частини

повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних

історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням,

захистом і використанням інформації відповідно до законодавства

про формування і ведення кредитних історій.

Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав

споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

4. Договір про надання споживчого кредиту укладається у

письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був

переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які

збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься

частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися,

що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від

зміни облікової ставки Національного банку України або в інших

випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом

споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи

календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка

5. До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту

застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в

договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення

повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або

частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або

інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач

одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими

фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти

інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною

кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору

вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором

прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором,

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила

6. Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів

відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого

кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається

з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке

споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого

представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку,

З відкликанням згоди на укладення договору про надання

споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути

кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

Споживач також сплачує відсотки за період між моментом

одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою,

Споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які інші збори у

Кредитодавець зобов'язаний повернути споживачеві кошти,

сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту,

але не пізніше, ніж протягом семи днів. За кожний день затримки

повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно з договором про

надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів),

споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка суми,

7. Право відкликання згоди не застосовується щодо:

1) споживчих кредитів, забезпечених іпотекою;

3) споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання

якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.

8. Споживач має право достроково повернути споживчий кредит,

у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.

Якщо споживач скористався правом повернення споживчого

кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в

абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити

відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх

9. У разі реалізації споживачем своїх прав, передбачених

статтями 8 і 10 цього Закону, ці права діють і стосовно

кредитодавця, що надав йому споживчий кредит для придбання

продукції. Кредитодавець у такому випадку зобов'язаний повернути

споживачеві суму вже здійснених ним виплат при розірванні договору

купівлі-продажу (виконання роботи, надання послуги) або здійснити

відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача.

10. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання

споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов

договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк

виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи

застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у

1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує

4) іншого істотного порушення умов договору про надання

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання

споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких

не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або

повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем

протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення

про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду

споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого

кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

11. Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового

провадження звертається з вимогою про повернення споживчого

кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача,

кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати

або винагороди від споживача за таке звернення.

1) надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати

2) вилучати продукцію у споживача без його згоди або без

3) зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями

інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або

4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі

5) звертатися без згоди споживача за інформацією про його

фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем

родинними, особистими, діловими, професійними або іншими

6) вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою

7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності

Стаття 12. Права споживача в разі укладення договору поза

1. Положення цієї статті не застосовуються до договорів,

укладених поза торговельними або офісними приміщеннями, і які

2. У разі реалізації продукції поза торговельними або

офісними приміщеннями продавець (виконавець) зобов'язаний надати

споживачеві документ, який засвідчує факт укладення договору і є

підставою для виникнення взаємних прав та обов'язків. Такий

2) найменування та місцезнаходження продавця (виконавця);

У разі ненадання такої інформації суб'єкт господарювання несе

відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

3. У разі реалізації продукції поза торговельними або

офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за

умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом

чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт

здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями

чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за

умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка

продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа

4. У разі реалізації продукції поза торговельними або

офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути

сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту

повідомлення споживачем про розірвання договору. Споживач має

право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до

моменту повернення йому сплаченої ним суми грошей.

5. У разі розірвання договору, укладеного поза торговельними

або офісними приміщеннями, споживач повинен повідомити продавця

(виконавця) про місце, де продукція може бути повернена.

Договором може передбачатися, що продукція або результати

робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі

розірвання договору також бути повернені поштою.

Будь-які витрати, пов'язані з поверненням продукції,

покладаються на продавця (виконавця). Продавець (виконавець)

повинен відшкодувати витрати споживача у зв'язку з поверненням

У разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або

офісними приміщеннями, обов'язок споживача зберігати у себе

продукцію припиняється по закінченні шістдесяти днів після її

одержання. Якщо продавець (виконавець) не вживає заходів для

повернення її собі протягом зазначеного періоду, така продукція

переходить у власність споживача без виникнення зобов'язання з

6. Якщо споживачеві не було надано документ, який засвідчує

факт здійснення правочину поза торговельними або офісними

приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення

У разі ненадання документа або підтвердження інформації

споживач повідомляє продавця (виконавця) про недійсність договору.

Продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання

такого повідомлення повинен повернути споживачеві одержані кошти

та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв'язку з

7. Для здійснення права на розірвання договору споживач

повинен зберігати одержану продукцію у незміненому стані.

Знищення, пошкодження або псування продукції, що сталося не з

вини споживача, не позбавляє споживача права на розірвання

договору. Зменшення вартості продукції внаслідок відкриття

упаковки, огляду чи перевірки продукції не позбавляє права

8. У разі коли продавець (виконавець) або третя особа надала

споживачеві кредит на суму коштів за договором, укладеним поза

торговельними або офісними приміщеннями, такий кредит втрачає

9. Якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених

строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої

суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві

виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості

продукції за кожний день затримки повернення грошей.

Стаття 13. Право споживача у разі укладення договору на

1. Положення цієї статті не застосовуються до договорів,

1) правочинів з нерухомим майном, крім оренди такого майна;

4) продажу товарів торговельними автоматами;

6) правочинів, здійснених на аукціоні, якщо участь у ньому

можлива і без використання засобів дистанційного зв'язку.

2. Перед укладенням договорів на відстані продавець

(виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про:

1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження

3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати;

4) гарантійні зобов'язання та інші послуги, пов'язані з

5) інші умови поставки або виконання договору;

6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає

7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона

У разі ненадання такої інформації суб'єкт господарювання несе

відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону.

3. Факт надання інформації відповідно до вимог частини другої

цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою

електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином,

не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому

Підтвердження інформації не вимагається, якщо послуга

надається засобами дистанційного зв'язку і оплачується через

4. Споживач має право розірвати укладений на відстані договір

шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом

чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту

одержання товару чи першої поставки товару.

Якщо відповідно до абзацу другого частини третьої цієї статті

підтвердження інформації не вимагається, споживач може розірвати

договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення.

У разі продажу матеріальних речей їх повернення також

Якщо підтвердження інформації не відповідає вимогам частини

третьої цієї статті, строк, протягом якого споживач має право

розірвати договір, становить дев'яносто днів з моменту одержання

такої інформації, або у разі продажу матеріальних речей - з

моменту одержання товару або першої поставки товару. Якщо протягом

цього строку підтвердження інформації було виправлене, споживач

має право розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту

5. У разі коли інше не передбачено договором, споживач не має

права розірвати договір, укладений на відстані, якщо:

1) надання послуги або поставка товару електронними засобами

зв'язку за згодою споживача відбулися до закінчення строку

розірвання договору, визначеного у частині четвертій цієї статті,

про що споживачеві було повідомлено у підтвердженні інформації;

2) ціна товару або послуги залежить від котировок на

фінансовому ринку, тобто поза контролем продавця;

3) договір стосується виготовлення або переробки товару на

замовлення споживача, тобто якщо товар не може бути проданий іншим

особам або може бути проданий лише з істотними фінансовими

4) споживач відкрив аудіо- чи відеокасету або носій

комп'ютерного забезпечення, які постачаються запечатаними;

5) договір стосується доставки періодичних видань;

6) договір стосується лотерей чи інших азартних ігор.

6. Якщо інше не передбачено договором, укладеним на відстані,

продавець повинен поставити споживачеві товар протягом прийнятного

строку, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди

У разі неможливості виконання договору через відсутність

замовленого товару продавець повинен негайно повідомити про це

споживача, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди

Продавець може використовувати стандартну умову у договорі

про можливість заміни товару в разі його відсутності іншим

товаром. Така умова вважатиметься справедливою, якщо:

1) інший товар відповідає меті використання замовленого

3) його ціна не перевищує ціни замовленого товару.

Про наявність такої умови у договорі споживач повинен бути

повідомлений перед укладенням договору в порядку, передбаченому

7. До договору, укладеного на відстані, застосовуються

положення, передбачені частинами п'ятою - дев'ятою статті 12 цього

Стаття 14. Право споживача на безпеку продукції (товарів,

1. Споживач має право на те, щоб продукція за звичайних умов

її використання, зберігання і транспортування була безпечною для

його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також

нормативно-правових актів, що містять обов'язкові вимоги до

продукції, використання якої може завдати шкоди життю, здоров'ю

споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну

споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють

державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити

2. На товари (наслідки робіт), використання яких понад

визначений строк є небезпечним для життя, здоров'я споживача,

навколишнього природного середовища або може заподіяти шкоду майну

споживача, встановлюється строк служби (строк придатності). Ці

вимоги можуть поширюватись як на виріб у цілому, так і на окремі

Виробник (виконавець, продавець) повинен попереджати

споживача про встановлений строк служби (строк придатності) товару

(наслідків роботи) або його частини, обов'язкові умови його

використання та можливі наслідки в разі їх невиконання, а також

про необхідні дії після закінчення цього строку.

Забороняється змінювати строк служби (строк придатності),

який зазначено на етикетці, упаковці або у супровідних документах

на товар, а також вводити в обіг товари, строк придатності яких

3. Якщо для безпечного використання продукції, її зберігання,

транспортування та утилізації необхідно додержуватися спеціальних

правил, виробник (виконавець) зобов'язаний розробити такі правила

та довести їх до продавця або споживача, а продавець - до

4. Продукція, на яку актами законодавства або іншими

нормативними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо

забезпечення безпеки для життя, здоров'я споживачів, їх майна,

навколишнього природного середовища і передбачено нанесення

національного знака відповідності, повинна пройти встановлену

процедуру оцінки відповідності. Виробник має право маркувати

продукцію національним знаком відповідності за наявності

декларації про відповідність та/або сертифіката відповідності,

Реалізація продукції (у тому числі імпортних товарів) без

маркування національним знаком відповідності та/або без

сертифіката відповідності чи декларації про відповідність

Підставою для митного оформлення імпорту таких товарів на

територію України є наявність передбачених законодавством

документів, які засвідчують факт проходження ними процедури оцінки

Відповідальність за порушення вимог щодо безпеки продукції,

передбачених цією частиною, визначається цим Законом та іншими

5. Якщо встановлено, що при додержанні споживачем правил

використання, зберігання чи транспортування товарів (наслідків

робіт) вони завдають або можуть завдати шкоди життю, здоров'ю,

майну споживача чи навколишньому природному середовищу, виробник

(виконавець, продавець) зобов'язаний негайно припинити їх

виробництво (реалізацію) до усунення причин заподіяння шкоди, а в

необхідних випадках - вжити заходів щодо вилучення їх з обігу і

Якщо причини заподіяння шкоди усунути неможливо, виробник

(виконавець) зобов'язаний зняти таку продукцію з виробництва,

вилучити з обігу, відкликати у споживачів. У разі невиконання цих

обов'язків зняття продукції з виробництва, вилучення з обігу і

відкликання у споживачів проводиться за приписом органів

виконавчої влади, що здійснюють контроль за безпекою продукції.

Виробник (виконавець) зобов'язаний відшкодувати у повному

обсязі завдані споживачам збитки, пов'язані з відкликанням

6. Створюючи новий (модернізований) товар, розробник повинен

подати технічну документацію відповідному органу для проведення

державної експертизи на його відповідність вимогам щодо безпеки

для життя, здоров'я і майна споживачів, а також навколишнього

7. Виробник (виконавець) зобов'язаний інформувати споживача

про можливий ризик і про безпечне використання продукції за

допомогою прийнятих загальновідомих у міжнародній практиці

Стаття 15. Право споживача на інформацію про продукцію

1. Споживач має право на одержання необхідної, доступної,

достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує

можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна

бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення

роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

1) назву товару, найменування або відтворення знака для

товарів і послуг, за якими вони реалізуються;

2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна

3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів

харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі

їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок),

номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну

цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх

окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що

4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які

встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо

застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені

5) позначку про наявність у її складі генетично модифікованих

6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання

9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);

10) правила та умови ефективного і безпечного використання

11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків

роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх

закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих

12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця,

продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття

претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне

Інформація про послуги, пов'язані з концертною,

гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю,

повинна містити дані про використання чи невикористання

виконавцями музичних творів фонограм власного вокального,

інструментального, вокально-інструментального виконання музичного

твору з музичним супроводом або без нього чи фонограм музичного

супроводу до власного вокального, інструментального,

вокально-інструментального виконання музичного твору.

Стосовно продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації,

споживачеві повинна надаватись інформація про її сертифікацію.

Стосовно продукції, яка за певних умов може бути небезпечною

для життя, здоров'я споживача та його майна, навколишнього

природного середовища, виробник (виконавець, продавець)

зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про таку

продукцію і можливі наслідки її споживання (використання).

Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із

2. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті,

доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем)

у супровідній документації, що додається до продукції, на

етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній

наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в

Інформація про продукцію може бути розміщена у місцях, де

вона реалізується, а також за згодою споживача доводитися до нього

за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні,

повинні супроводжуватись інформацією про їх походження.

3. Продавець (виконавець), який реалізує продукцію, повинен

обов'язково зазначати ціну кожної одиниці такої продукції або

однієї категорії продукції та ціну однієї стандартної одиниці цієї

Написи щодо ціни реалізації продукції мають бути чіткими і

Ціна продукції повинна включати в себе всі податки та

неподаткові обов'язкові платежі, які відповідно до законодавства

сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції.

На аукціонних торгах споживачам повинна повідомлятися

Ціна товару зазначається за одну упаковку такого товару, а

якщо товар поставляється без упаковки - за одиницю вимірювання,

яка звичайно застосовується до такого товару.

У разі коли за одну ціну пропонується кілька товарів, робіт

або послуг чи їх поєднання або якщо продавець (виконавець) надає

споживачеві при реалізації однієї продукції право одержати іншу

продукцію за зниженою ціною, до споживача доводиться інформація

1) змісту та вартості пропозиції та у разі пропонування

товарів, робіт або послуг за одну ціну - ціни таких товарів, робіт

2) умови прийняття пропозиції, зокрема строку її дії та

будь-яких обмежень, включаючи обмеження щодо кількості.

4. Вживання понять "знижка" або "зменшена ціна" або будь-яких

інших, аналогічних за значенням, дозволяється лише з додержанням

1) якщо вони застосовуються до продукції, яку безпосередньо

2) якщо такого роду знижка або зменшення ціни застосовується

протягом визначеного та обмеженого періоду часу;

3) якщо ціна продукції є нижчою від її звичайної ціни.

5. Вживання поняття "розпродаж" або будь-яких інших,

аналогічних йому, дозволяється лише з додержанням таких умов:

1) якщо здійснюється розпродаж усіх товарів у межах певного

2) якщо тривалість розпродажу обмежено в часі;

3) якщо ціни товарів, що підлягають розпродажу, є меншими від

6. Після публічного повідомлення про початок проведення

розпродажу, застосування знижок або зменшення ціни до споживачів

повинна доводитися інформація про ціну продукції, що була

встановлена до початку проведення відповідного розпродажу,

застосування знижок або зменшення ціни, а також ціну цієї ж

7. У разі коли надання недоступної, недостовірної, неповної

або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника

1) придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві

властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати

2) неможливість використання придбаної продукції за

призначенням - споживач має право вимагати надання у прийнятно

короткий, але не більше місяця, строк належної інформації. Якщо

інформацію в обумовлений строк не буде надано, споживач має право

розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;

3) заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача -

споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю)

вимоги, передбачені статтею 16 цього Закону, а також вимагати

відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають

у його володінні на праві власності або на інших підставах,

8. Збитки, завдані споживачеві недобросовісною рекламою,

підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі.

Продавець не звільняється від відповідальності у разі

неодержання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації

9. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування

збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про

продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з

припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості

та характеристики продукції, яку він придбаває.

Стаття 16. Майнова відповідальність за шкоду, завдану

дефектною продукцією або продукцією неналежної

1. Шкода, завдана життю, здоров'ю або майну споживача

дефектною продукцією або продукцією неналежної якості, підлягає

відшкодуванню в повному обсязі, якщо законом не передбачено більш

2. Право вимагати відшкодування завданої шкоди визнається за

кожним потерпілим споживачем незалежно від того, чи перебував він

у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем). Таке

право зберігається протягом установленого строку служби (строку

придатності), а якщо такий не встановлено - протягом десяти років

з дати введення в обіг такої продукції її виробником.

При цьому на такого споживача покладається обов'язок довести:

3) наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими шкодою

Відповідальність, яка покладається на виробника (виконавця)

відповідно до положень цього Закону, не залежить від дій або

бездіяльності інших осіб, які мають відношення до шкоди, що

завдана дефектною продукцією або продукцією неналежної якості.

3. Відповідальність перед споживачем за шкоду, зазначену в

частині першій цієї статті, несе сторона, яка її завдала.

4. Виробник (виконавець) несе відповідальність за шкоду,

завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку

з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів,

інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для

виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг, незалежно

5. Виробник (виконавець, продавець) звільняється від

1) шкоду завдано з вини самого споживача внаслідок порушення

ним встановлених правил використання, зберігання чи

транспортування продукції або дії непереборної сили;

3) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником

вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів

Стаття 17. Права споживача у сфері торговельного та інших

1. За всіма споживачами однаковою мірою визнається право на

задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів

обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування

прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім

випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

2. Споживач має право на вільний вибір продукції у зручний

для нього час з урахуванням режиму роботи продавця (виконавця).

Продавець (виконавець) зобов'язаний всіляко сприяти

Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію

неналежної якості або непотрібного йому асортименту.

3. Продавець (виконавець) зобов'язаний надати споживачеві

достовірну і доступну інформацію про найменування, належність та

4. Споживач має право на перевірку якості, безпеки,

комплектності, міри, ваги та ціни продукції, що придбавається

(замовляється), демонстрацію безпечного та правильного її

використання. На вимогу споживача продавець (виконавець)

зобов'язаний надати йому контрольно-вимірювальні прилади,

документи про якість, безпеку, ціну продукції.

У разі коли під час гарантійного строку необхідно визначити

причини втрати якості продукції, продавець (виконавець, виробник)

зобов'язаний у триденний строк з дня одержання від споживача

письмової згоди організувати проведення експертизи продукції.

Експертиза проводиться за рахунок продавця (виконавця, виробника).

Якщо у висновках експертизи буде доведено, що недоліки виникли

після передачі продукції споживачеві внаслідок порушення ним

встановлених правил використання, зберігання чи транспортування

або дій третіх осіб, вимоги споживача не підлягають задоволенню, а

споживач зобов'язаний відшкодувати продавцю (виконавцю,

підприємству, яке виконує його функції) витрати на проведення

експертизи. Споживач, продавець (виконавець, виробник) мають право

на оскарження висновків експертизи у судовому порядку.

5. У разі порушення прав споживача на підприємствах сфери

обслуговування продавець (виробник, виконавець) і працівники цих

підприємств несуть відповідальність, встановлену законом.

Стаття 18. Визнання недійсними умов договорів, що обмежують

1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у

договори із споживачем умови, які є несправедливими.

2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу

добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних

3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності

продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження

здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця

(виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або

часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем

(виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови

про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у

разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як

надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не

повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови

споживача укласти або виконати договір, без встановлення права

споживача на одержання відповідної компенсації від продавця

(виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно

великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості

продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати

договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати

кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати

договір, укладений на невизначений строк із споживачем без

повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання

споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на

визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору,

якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він

не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в

односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в

односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є

13) визначення ціни товару на момент його поставки

споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості

збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у

разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати

відповідність продукції умовам договору або надання йому

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця,

виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або

обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі

зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати

свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може

стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для

4. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не

Положення пункту 8 частини третьої цієї статті не

застосовується до умови договорів про надання споживчого кредиту,

відповідно до якої кредитодавець встановлює право розірвати

договір в односторонньому порядку за наявності підстав, визначених

законодавством, та за умови негайного повідомлення кожної із

Положення пункту 11 частини третьої цієї статті не

застосовується до договорів, укладених на невизначений строк, за

умови встановлення в таких договорах обов'язковості повідомлення

заздалегідь споживача про намір змінити умови договору і надання

йому у зв'язку з цим права на розірвання договору.

Положення пункту 13 частини третьої цієї статті не

застосовується до положень про індексацію ціни, що відповідають

законодавству, якщо умови та метод розрахунку ціни чітко і

Положення пунктів 8, 11 та 13 частини третьої цієї статті не

1) операцій із цінними паперами, фінансовими послугами та

іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни

котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках,

2) договорів про купівлю/продаж іноземної валюти, дорожніх

чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній

5. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи

ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано

6. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним

зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача:

1) такі положення також підлягають зміні; або

2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

7. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з

моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни,

такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

8. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами

9. Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують

права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні

відшкодовуватися винною особою у повному обсязі.

Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому

виробником (виконавцем, продавцем), у зв'язку з використанням

останнім переваг свого становища у виробничій чи торговельній

Стаття 19. Заборона нечесної підприємницької практики

1. Нечесна підприємницька практика забороняється.

1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв

2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить

2. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати

споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому

випадку він не погодився б, така практика вводить в оману

1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність,

переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне

обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка,

кількість, специфікація, географічне або інше походження,

очікувані результати споживання чи результати та основні

характеристики тестів або перевірок товару;

2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої

підтримки виробником продавця або продукції;

3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або

4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;

5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента,

зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус,

наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або

промислової власності, його відзнаки та нагороди;

6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під

час пропонування продукції споживачу не надається або надається у

нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна

1) пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною,

якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не

зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що

можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики

2) пропонування з метою реалізації однієї продукції до

3) відмова від пред'явлення споживачу товару, що

пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару

протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка

4) недостовірне повідомлення про наявність обмеженої

кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття

швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для

5) пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена

з обігу або щодо обігу якої існують обмеження;

6) недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій

безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не

7) утворення, експлуатація або сприяння розвитку

пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання

компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів

до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;

8) використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із

припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу

або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не

4. Агресивною вважається підприємницька практика, яка

фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного

впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або

поведінку споживача стосовно придбання продукції.

При встановленні того, чи містить підприємницька практика

елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги

1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання

2) вживання образливих або загрозливих висловів;

3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку

продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення

4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних

перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором,

включаючи положення про право споживача розірвати договір або

замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом

5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

5. Як агресивні забороняються такі форми підприємницької

1) створення враження, що споживач не може залишити

приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або

2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла

споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій

3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних

або інших повідомлень без згоди на це споживача;

4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем

(виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди

Перелік форм агресивної підприємницької практики не є

6. Правочини, здійснені з використанням нечесної

Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть

відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із

Стаття 20. Правила торговельного, побутового та інших видів

1. Правила торговельного, побутового та інших видів

обслуговування (виконання робіт, надання послуг) затверджуються

Кабінетом Міністрів України. Зазначені правила не можуть

1. Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть

бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень

законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для

цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства

про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується

свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним

3) при наданні послуги, від якої споживач не може

відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець

нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у

нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або

виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій

відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням)

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом)

обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної,

достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною,

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником

якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

1. Захист прав споживачів, передбачених законодавством,

2. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує

питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

3. Споживачі звільняються від сплати державного мита за

Стаття 23. Відповідальність за порушення законодавства про

1. У разі порушення законодавства про захист прав споживачів

суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів

обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених

частиною першою статті 8 і частиною третьою статті 10 цього

Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з

цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше двох

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає

вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятдесяти відсотків

вартості виготовленої або одержаної для реалізації партії товару,

виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли

відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде

обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій

сертифікації в Україні, але у документах, згідно з якими її

передано на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката

відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або

декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним

регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид

продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для

реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але

не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у

разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності

не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відповідає

вимогам нормативних документів, нормативно-правових актів стосовно

безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього

природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості

виготовленої або одержаної для реалізації партії товару, виконаної

роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п'яти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли

відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде

обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним державним

органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у

розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації

партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли

відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде

обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі ста

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів,

вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного

попереджувального маркування, а також без інформації про правила і

умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків

вартості одержаної для реалізації партії товару, але не менше

двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі,

коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде

обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та

своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків

вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи,

наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт

господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і

витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів

8) створення перешкод службовим особам спеціально

уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав

споживачів та структурного підрозділу з питань захисту прав

споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки

якості продукції, а також правил торговельного та інших видів

обслуговування - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості

реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не

менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у

разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності

не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових

осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері

захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у

розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у

розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для

реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподатковуваних

11) порушення умов договору між споживачем і виконавцем про

виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків

вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії,

вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти

відсотків вартості виконаних робіт (наданих послуг) за попередній

календарний місяць, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів

2. Суми штрафів зараховуються до державного бюджету.

Порядок їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів

3. У разі невиконання в добровільному порядку суб'єктами

господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного

господарства, визначених у статті 26 цього Закону рішень

(постанов) спеціально уповноваженого центрального органу

виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, його

територіальних органів та їх посадових осіб про накладення

стягнення примусове виконання таких рішень (постанов) здійснюється

державною виконавчою службою в порядку, встановленому Законом

Стаття 24. Громадські організації споживачів (об'єднання

1. З метою захисту своїх законних прав та інтересів споживачі

мають право об'єднуватися у громадські організації споживачів

2. Об'єднання споживачів є громадськими організаціями, що

провадять свою діяльність відповідно до Закону України "Про

3. Держава підтримує діяльність об'єднань споживачів.

Стаття 25. Права громадських організацій споживачів

1) вивчати споживчі властивості продукції, попит на неї,

проводити опитування населення для виявлення громадської думки про

якість товарів, що випускаються і реалізуються, та ціни на них;

2) проводити самостійно або звертатися до уповноважених

державних органів щодо проведення експертизи та випробування

3) одержувати від органів виконавчої влади, органів місцевого

самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і

4) сприяти відповідним державним органам у здійсненні

контролю за якістю продукції та обслуговування;

5) надавати юридичну і консультаційну допомогу споживачам

6) вносити пропозиції щодо розроблення нормативних

документів, які встановлюють вимоги до якості продукції;

7) представляти і захищати інтереси споживачів в органах

виконавчої влади та органах місцевого самоврядування згідно із

8) вносити органам виконавчої влади і суб'єктам

господарювання пропозиції про заходи щодо підвищення якості

продукції, про тимчасове зупинення випуску та реалізації

продукції, яка не відповідає встановленим вимогам щодо якості, про

припинення виробництва, вилучення з реалізації продукції, що

становлять небезпеку для життя, здоров'я та майна громадян або

завдають шкоди навколишньому природному середовищу, фальсифіковану

та дефектну продукцію, а також про коригування цін, встановлених з

9) звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця,

виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця

протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих

При задоволенні такого позову суд зобов'язує порушника

довести рішення суду у встановлений ним строк через засоби масової

інформації або іншим способом до відома споживачів.

Рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій

продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції),

виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів є

обов'язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо

цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії

10) відповідно до законодавства захищати у суді права

споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів

11) звертатися до правоохоронних органів та органів

виконавчої влади про притягнення до відповідальності осіб, винних

у випуску та реалізації продукції неналежної якості;

12) інформувати громадськість про права споживачів;

13) сприяти розвитку міжнародного співробітництва у сфері

Стаття 26. Повноваження спеціально уповноваженого

центрального органу виконавчої влади у сфері

захисту прав та інтересів споживачів і його

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої

влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи

в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та

Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням

законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію

державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право:

1) давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання

приписи про припинення порушень прав споживачів;

2) перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і

послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції,

додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також

додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно

відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які

виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих

Порядок проведення таких перевірок визначається спеціально

уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту

3) відбирати у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і

послуг, у тому числі ресторанного господарства, зразки товарів,

сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для

перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи

у відповідних лабораторіях та інших установах, акредитованих на

право проведення таких робіт згідно із законодавством, з оплатою

вартості зразків і проведених досліджень (експертизи) за рахунок

коштів державного бюджету. У разі встановлення за результатами

проведених досліджень (експертизи) факту реалізації продукції

неналежної якості та/або фальсифікованої суб'єкт господарювання,

що перевірявся, відшкодовує здійснені за це витрати. Кошти

відшкодовування витрат зараховуються до державного бюджету.

Порядок відбору таких зразків визначається Кабінетом Міністрів

( Положення першого речення пункту 3 частини першої статті 26 у

частині оплати вартості зразків і проведених досліджень

(експертизи) за рахунок коштів державного бюджету набирає чинності

з 1 січня 2007 року. До цієї дати зазначена оплата здійснюється за

рахунок суб'єктів господарювання, що перевіряються

згідно з абзацом другим пункту 1 Прикінцевих положень цього

4) проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із

споживачами за реалізовану продукцію. У разі неможливості

повернення продукції, яка була використана (одержана) під час

контрольної перевірки, відшкодування затрат відноситься на

результати діяльності суб'єктів господарювання. Порядок проведення

таких перевірок визначається Кабінетом Міністрів України;

5) одержувати безоплатно від суб'єктів господарювання, що

перевіряються, копії необхідних документів, які характеризують

якість продукції, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що

використовуються для виробництва цієї продукції;

6) припиняти відвантаження і реалізацію товарів, що не

відповідають вимогам нормативних документів, до усунення

суб'єктами господарювання виявлених недоліків;

7) забороняти суб'єктам господарювання реалізацію споживачам

а) на яку відсутні документи, що засвідчують її відповідність

б) на яку в нормативно-правових актах та нормативних

документах встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення

безпеки життя, здоров'я, майна споживачів та охорони навколишнього

природного середовища, якщо продукцію внесено до переліку

продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, але яка не має

сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання відповідності);

в) ввезеної на територію України без документів, які

г) на яку строк придатності не зазначено або зазначено з

порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк

а) припинення суб'єктами господарювання сфери торгівлі і

послуг, у тому числі ресторанного господарства, реалізації та

виробництва продукції, що не відповідає вимогам

нормативно-правових актів та нормативних документів, - до усунення

б) тимчасове припинення діяльності суб'єктів господарювання

сфери торгівлі (секцій, відділів), послуг, у тому числі

ресторанного господарства, складів підприємств оптової і

роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форми власності,

що систематично реалізують товари неналежної якості, порушують

правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та

транспортування товарів, - до усунення виявлених недоліків;

9) опломбовувати у порядку, передбаченому законодавством,

виробничі, складські, торговельні та інші приміщення суб'єктів

господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного

господарства, а також несправні, з неправильними показаннями, з

пошкодженим повірочним тавром або без нього, чи з таким, строк дії

якого закінчився, засоби вимірювальної техніки, за допомогою яких

здійснюється обслуговування споживачів, з подальшим повідомленням

про це територіальних органів спеціально уповноваженого

центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації,

10) подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів;

11) передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять

ознаки злочину, органам дізнання чи досудового слідства;

12) накладати на винних осіб у випадках, передбачених

законодавством, адміністративні стягнення.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за

місцезнаходженням спеціально уповноваженого центрального органу

виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів або його

13) накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і

послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення,

передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається

2. Результати перевірок суб'єктів господарювання службовими

особами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої

влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальних

Стаття 27. Повноваження інших органів виконавчої влади щодо

1. Інші органи виконавчої влади здійснюють державний захист

прав споживачів у межах своєї компетенції, визначеної

Стаття 28. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо

1. Органи місцевого самоврядування з метою захисту прав

споживачів мають право створювати при їх виконавчих органах

структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які

1) розглядати звернення споживачів, консультувати їх з питань

2) аналізувати договори, що укладаються продавцями

(виконавцями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов,

3) у разі виявлення продукції неналежної якості,

фальсифікованої, небезпечної для життя, здоров'я, майна споживачів

і навколишнього природного середовища терміново повідомляти про це

відповідні територіальні органи у справах захисту прав споживачів,

інші органи, що здійснюють контроль і нагляд за якістю і безпекою

4) у разі виявлення фактів реалізації продукції, яка не

супроводжується необхідною, доступною, достовірною, своєчасною

інформацією та відповідними документами, або продукції з

простроченим строком придатності - тимчасово зупиняти реалізацію

продукції до пред'явлення інформації, супровідних документів або

5) готувати подання до органу, який видав дозвіл на

провадження відповідного виду діяльності, для вирішення питання

про тимчасове зупинення його дії чи про дострокове анулювання у

разі систематичного порушення прав споживачів;

6) подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів.

Стаття 29. Обов'язки і відповідальність службових осіб

1. Службові особи органів виконавчої влади, які здійснюють

захист прав споживачів, зобов'язані суворо додержуватися вимог

законодавства. За невиконання або неналежне виконання обов'язків

службові особи притягаються до відповідальності згідно із

Стаття 30. Розгляд скарг на рішення органів виконавчої влади,

що здійснюють захист прав споживачів, їх службових

1. Скарги на рішення органів виконавчої влади, що здійснюють

захист прав споживачів, їх службових осіб, а також на дії таких

осіб розглядаються в порядку, визначеному законодавством.

2. Подання скарги не зупиняє виконання рішення органу

виконавчої влади, що здійснює захист прав споживачів, його

Стаття 31. Відносини органів виконавчої влади, що здійснюють

захист прав споживачів, з правоохоронними органами

1. Працівники правоохоронних органів надають службовим особам

органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів,

допомогу у виконанні ними службових обов'язків та припиняють

незаконні дії фізичних осіб, які перешкоджають виконанню

Стаття 32. Правовий захист службових осіб спеціально

уповноваженого центрального органу виконавчої

влади у сфері захисту прав споживачів та його

1. Службова особа спеціально уповноваженого органу виконавчої

влади у сфері захисту прав споживачів при виконанні своїх

службових обов'язків перебуває під захистом закону.

Держава гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності та

майна службової особи спеціально уповноваженого органу виконавчої

влади у сфері захисту прав споживачів і членів її сім'ї від

злочинних посягань та інших протиправних дій.

2. Усі службові особи спеціально уповноваженого органу

виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів підлягають

державному обов'язковому страхуванню за рахунок коштів державного

Порядок та умови страхування службової особи спеціально

уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав

споживачів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

3. Образа службової особи спеціально уповноваженого органу

виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, а також опір,

погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню

покладених на неї завдань, тягнуть за собою встановлену законом

У разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у зв'язку з

виконанням службових обов'язків, службова особа спеціально

уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав

споживачів одержує компенсацію в розмірі від річного до

п'ятирічного грошового утримання залежно від ступеня втрати

працездатності, а в разі її загибелі із зазначеної причини сім'ї

загиблого виплачується одноразова допомога в розмірі десятирічного

Шкода (збитки), завдані майну службової особи спеціально

уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав

споживачів або членів її сім'ї у зв'язку з виконанням нею

службових обов'язків, компенсуються в повному обсязі за рахунок

коштів державного бюджету з подальшим стягненням цієї суми з

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Положення першого речення пункту 3 частини першої статті 26 у

частині оплати вартості зразків і проведених досліджень

(експертизи) за рахунок коштів державного бюджету набирає чинності

з 1 січня 2007 року. До цієї дати зазначена оплата здійснюється за

рахунок суб'єктів господарювання, що перевіряються.

2. До приведення у відповідність із цим Законом інші

нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить

3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня

1) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України

пропозиції щодо приведення інших законів у відповідність із цим

2) відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття

нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

3) привести власні нормативно-правові акти у відповідність із

4) забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими

центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових

Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК

Правила въезда на территорию Украины

Если Вы планируете посетить Украину, советуем внимательно ознакомиться с правилами въезда в нашу страну и таможенными правилами, чтобы избежать досадных недоразумений при пересечении границы и не испортить впечатлений от путешествия.
Граждане России, Белоруссии и Молдовы могут въезжать в Украину без виз по предъявлении действующего внутреннего национального паспорта. Заграничный паспорт при пересечении границы не обязателен, но он также является документом, который можно предъявить на границе. Украинские пограничники не будут ставить штампы во внутренние паспорта. Гражданам России, Беларуси и Молдовы, которые пересекают границу по внутренним паспортам, отметка о регистрации проставляются только в иммиграционную карту, которая выдается бесплатно в пункте пересечения границы. С правилами заполнения иммиграционной карты Вы сможете ознакомиться в пункте пересечения границы.

Въезд в Украину с детьми

В соответствии с законодательными требованиями РФ, дети старше 14 лет для поездок за границу должны иметь свой заграничный паспорт. Поэтому, если ребенку исполнилось 14 лет, в Украину из России он может въехать только по паспорту (заграничному или внутреннему). Для детей до 14 лет к свидетельству о рождении требуется подтверждение гражданства РФ (вкладыш или печать паспортно-визовой службы). Родители, путешествующие с детьми в возрасте до 14 лет, не должны забывать дома свидетельство о рождении ребенка, и проверить, вписан ли ребенок в паспорта родителей. Руководители организованных групп детей, приезжающие из России, должны предоставить при пересечении границы списки групп (от 2-х и более) детей в возрасте до 16 лет включительно. Списки подписываются и заверяются начальниками соответствующих отделов паспортно-визовой службы МВД России. К спискам прилагаются ксерокопии свидетельств о рождении детей. Но при этом обязательно иметь подлинники свидетельств о рождении (они могут находиться как и детей, так и у руководителя группы).

Ввоз предметов и товаров на территорию Украины

Следует помнить, что свободно ввезти на территорию Украины можно следующие предметы и товары ( из расчета на одного одно лицо):
- товары, суммарная таможенная стоимость которых не превышает 200 евро, а общий вес не превышает 50 кг, которые ввозятся гражданами в сопровождаемом багаже (при условии устного декларирования);
- водочные изделия в количестве 1 л, вино — 2 л, пиво — 5 л, табачные изделия — 200 сигарет, которые ввозятся в личном багаже гражданами;
- товары, которые временно ввозятся на таможенную территорию Украины под обязательства об их обратном вывозе. Кроме этого, можно ввозить на таможенную территорию Украины продукты питания для собственного потребления на сумму до 50 евро на одно лицо в таких объемах:
- в упаковке производителя, предназначенные для розничной торговли — в количестве не более одной упаковки или общей массой, которая не превышает двух килограммов, каждого наименования на одно лицо;
- без упаковки — в количестве, которая не превышает двух килограммов каждого наименования на одно лицо;
- без упаковки — неделимый продукт, готовый непосредственно к употреблению, в количестве не более единицы каждого наименования на одно лицо. Продукты питания, которые ввозятся гражданами на таможенную территорию Украины для собственного употребления в указанных объемах, декларируются устно или письменно по желанию их собственника или по требованию должностного лица таможни. Не подлежат перемещению в несопровождаемом багаже продукты питания без упаковки производителя. Граждане имеют право беспрепятственно ввозить личные вещи на таможенную территорию Украины в режиме временного ввоза при условии их устного или письменного декларирования по желанию владельца таких вещей. В перечень предметов, отнесенных к личным вещам граждан, относятся:
- личные украшения, в том числе из драгоценных металлов и камней, имеющих признаки того, что были в использовании;
- предметы, такие как одежда, белье, обувь, имеющие личный характер, предназначенные для собственного использования, и имеющие, как правило, признаки того, что были в пользовании, или новые, которые ввозятся, как правило, в одном экземпляре (комплекте);
- предметы личной гигиены и индивидуальные косметические средства в количестве, которое обеспечивает потребности одного лица на период поездки;
- индивидуальные письменные и канцелярские принадлежности;
- фотоаппарат, кино- и видеокамера, приспособления к ним, бинокль;
- переносной музыкальный инструмент;
- переносные звукосоздающие приборы (магнитофон, диктофон и т.д.) с пленками, пластинками и дисками;
- переносные радиоприемник и телевизор;
- переносной персональный компьютер и приспособления к нему;
- калькулятор, электронная записная книжка;
- индивидуальные портативные медицинские приборы для обеспечения жизнедеятельности человека и для контроля за его состоянием, имеющие признаки того, что были в использовании;
- мобильный телефон;
- детская коляска;
- инвалидная коляска;
- спортивное снаряжение — велосипед, лодка рыболовная, комплект альпинистского снаряжения, комплект снаряжения для подводного плавания, комплект лыж, комплект теннисных ракеток, доска для серфинга и виндсерфинга, комплект снаряжения для гольфа, иное аналогичное оборудование, предназначенное для использования одним лицом;
- лекарственные препараты, которые перемещаются через таможенную границу Украины в порядке и объемах , которые определяются Министерства охраны здоровья;
- другие предметы первой необходимости, которые являются собственностью гражданина и предназначенные исключительно для обеспечения его жизнедеятельности и собственного использования, которые не являются товаром и не предназначены для отчуждения или передачи другим лицам и отвечают цели пребывания за границей. К личным вещам граждан не могут быть отнесены другие предметы, кроме тех, которые указаны выше. Хотим отметить, что некоторые личные вещи, например, охотничье ружье, можно ввезти лишь в случае надлежащим образом оформленного разрешения.

Правила ввоза валюты

Наличная иностранная валюта может ввозиться всеми физическими лицами, независимо от возраста. Разрешается устно задекларировать суммы в любой валюте, эквивалентные 1 000 долларов США, а также чеков, эмитированных иностранными банками, на ту же сумму. Обязательного указания в таможенной декларации требуют суммы, эквивалентные 10 000 долларов США, или чеки на сумму до 50 000 долларов США, вне зависимости от валюты.
Разрешающих документов при этом не требуется. Мы не советовали бы ввозить наличными сумму больше чем 10 000 долларов на человека, поскольку для этого требуется специальное разрешение Национального банка ( излишки денег без такого разрешения будут приниматься таможенными органами на хранение). Если Вы не задекларируете при ввозе большие суммы иностранной валюты, то рискуете быть обвиненными в контрабанде со всеми вытекающими отсюда последствиями.

Ввоз личного автотранспорта

Временный ввоз транспортных средств разрешается гражданам-нерезидентам для собственных потребностей сроком до одного года под письменные обязательства об обратном вывозе и при наличии документов, подтверждающих регистрацию транспортного средства за пределами Украины. При этом транспортные средства, временно ввезенные гражданами-нерезидентами на таможенную территорию Украины для собственного пользования на срок, превышающий два месяца, подлежат регистрации в органах Государственной автомобильной инспекции Министерства внутренних дел Украины.

Ввоз мобильных телефонов

Иностранным гражданам разрешается временный ввоз в Украину единичных экземпляров мобильных телефонов, стандарты которых разрешены в Украине (GSM 900, GSM 1800, NMT).
При выезде с территории Украины, особо стоит обратить внимание на правила вывоза валюты и сувениров.

Вывоз иностранной валюты

Наличная иностранная валюта вывозится физическими лицами, независимо от возраста. За пределы Украины разрешается вывозить иностранную валюту:
– в сумме до 6 тыс. долларов США или ее эквивалент в другой иностранной валюте;
– при условии устного декларирования – до 1 тыс. долларов США;
– с обязательным указанием в таможенной декларации и при наличии документов, подтверждающих приобретение валютных средств – до 5 тыс. долларов США (сняты с личного валютного счета, куплены через кассу, дорожные чеки, куплены через кассу уполномоченного банка Украины);
– разрешается вывоз ранее ввезенной иностранной валюты при наличии таможенной декларации на ее ввоз.
Граждане России имеют право вывезти за пределы Украины до 1 тыс. гривен ( на одно лицо) при условии их устного декларирования и до 10 тыс. гривен с обязательным указанием в таможенной декларации. Общая сумма украинских денег, которую разрешается вывозить физическим лицам за пределы Украины не должна превышать 11 тысяч гривен.

Вывоз подарков и сувениров

Вы можете вывезти с таможенной территории Украины без налогообложения предметы, не являющиеся товарной партией, на сумму, не превышающую эквивалента 100 000 евро. На произведения искусства, культурные и исторические ценности и другие предметы, которые составляют значительную историческую и художественную ценность, нужно получать разрешение Государственной службы контроля по перемещению культурных ценностей через государственную границу Украины..
Если Вы приобрели в художественном салоне произведения современных художников или антикварные произведения, Вам могут вместе с чеком выдать соответствующую справку, которая дает право на перемещение купленной вещи через границу. Если у Вас отсутствуют документы на вывоз произведения искусства, советуем обратиться в одно из отделений Государственной службы контроля по перемещению культурных ценностей через государственную границу Украины ( Киеве, Симферополь, Львове, Харькове, Одессе, Черновцах, Херсоне, Днепропетровске).
Для получения Свидетельства на право вывоза культурных ценностей за пределы Украины необходимо:
- Предоставить документ, удостоверяющий личность владельца;
- Написать заявление на имя директора службы контроля с просьбой выдать свидетельство на право вывоза культурных ценностей;
- Предоставить две цветные фотографии каждой вывозимой культурной ценности размером 9х13 или 10х15, с приложением в двух экземплярах списка вывозимых предмет

www.anturagea.com

Рекламное агентство "Антураж А"

www.aerosvit.ua

авиакомпания "Аэросвит"

www.aviation.com.ua

Украинский авиационный портал

www.airlinequality.com

Рейтинги авиакомпаний, отзывы, и многое другое

www.airliners.net

Огромная коллекция фотографий различных самолетов